Тема 5. Операції з об'єктами нерухомості
У той час, як бачимо, вже була відома така форма права власності з обмеженням як сервітути. До них належали такі права: проходити або проїжджати через сусідську територію, перевозити вантаж, проводити воду від сусідських водоканалів, пасти худобу на сусідських ділянках, підпирати споруду об стіну сусіда і т. д. [7, с. ЗО]. У дореволюційній Україні це поняття було застосоване в указі Петра І від 23 березня 1714р. "Про порядок спадкоємства на рухоме і нерухоме майно" для обмеження обороту нерухомості та її спадкоємства. У радянський період після відміни приватної власності на землю поділ речей на рухомі й нерухомі трансформувався в поняття основних та оборотних фондів, а земельні ділянки враховувалися окремо за видами і лише в натуральних одиницях виміру за площею. Нині поняття "нерухомість" стало загальноприйнятим в усіх країнах світу [29]. У власника нерухомості концентруються всі три названі повноваження. Але окремо (а іноді й усі разом) вони можуть належати іншому законному (титульному, що спирається на певну юридичну основу - титул)' власнику об'єкта нерухомості, наприклад, орендарю. Він не тільки володіє та користується нерухомістю власника-орендодавця за договором, але й має право з його згоди здати нерухоме майно в суборенду, тобто у відомих рамках розпорядитися ним. Однак сама по собі "тріада" правомочності ще недостатня для характеристики прав власника. Власник має право передавати іншим особам свої права володіння, користування і розпорядження належним йому нерухомим майном, залишаючись його власником, наприклад, при здачі нерухомого майна в оренду. На цьому обгрунтована й можливість передачі нерухомого майна в довірче управління іншій особі, що не спричиняє переходу до останнього (довірчому керівнику) права власності на передане